БАТЬКАМ ПРО ПІДЛІТКОВИЙ SELF-HARM
На думку фахівців від 10% до 20% молодих людей свідомо завдають собі шкоди. Таку шкоду називають самоушкодженням чи інакше – селфхармом.
Самоушкодження описують як поведінку, при якій той, хто завдає собі шкоди, таким чином шукає спосіб впоратися з тривожними думками та почуттями.
Самоушкодження зазвичай починається як спосіб послабити наростаючий тиск від важких думок і може дати тимчасове полегшення від емоційного болю, яку відчуває людина.
Але справа в тому,  що таке полегшення носить тимчасовий характер, оскільки не вирішує проблему, яка їх викликала.
Стрес та погіршення стану психічного здоров'я - питання важливе і непросте... І під час пандемії чутливість до емоційних навантежень зростає.
Посібник ВООЗ з управління стресом https://apps.who.int/iris/bitstream/handle/10665/339150/WHO-EURO-2021-361-40096-56774-ukr.pdf розроблений для того, щоб навчити людей краще справлятися з несприятливими обставинами. Комікси “Важливі навички в періоди стресу” містять просту, цікаву та науково обгрунтовану практичну інформацію. Це гарний інструмент для кожного. Знайомтесь та користуйтесь :)
ПОКАРАННЯ, ЯКІ ЛАМАЮТЬ ПСИХІКУ ДІТЕЙ.
Фото: https://chips-journal.ru/reviews/tri-vospitatel-nyh-priema-kotoryh-stoit-izbegat-oni-ser-ezno-portat-rebenku-zizn
Фізичне покарання. Застосування фізичної сили переконує дитину, що правий завжди той, хто сильніший. Чи можна очікувати, що в дорослому віці така людина не добиватиметься свого в той же спосіб?
За статистикою, якщо в дитинстві по відношенню до дівчинки застосовували фізичну силу як покарання, у майбутньому їй складніше вибудовувати стосунки з протилежною статтю. Щодо хлопчиків, яких у дитинстві били, вони все життя змушені боротися з агресією.
Покарання сном. Нерідко батьки як покарання відправляють дитину спати. Здавалося б, нічого небезпечного в цьому немає, але насправді це може дати дитині невірне уявлення, і вона вирішить, що сон – це щось погане, чого слід уникати.
Залякування. Коли батьки лякають неслухняну дитину, що здадуть її до дитячого будинку, залишать на вулиці, віддадуть лікарю, який зробить укол, маленька людина може справді злякатися. Невідомо, як може відреагувати дитина, коли їй кажуть таке вперше.

Покарання темрявою. Практично всі діти бояться темряви, тому застосовувати її як покарання – катастрофічна помилка, яку, проте, роблять чимало батьків. Приймаючи рішення закрити дитину в темній кімнаті, мама чи тато міркують логічно: ну що поганого може статися, якщо неслухняне маля трохи там посидить? А може статися те, що у дитини розвинуться фобії.
Крики, грубість. Кожна людина може зірватися, але карати дитину криком – не найкраще рішення, адже вона все одно не почує того, що мама чи тато хоче їй сказати. Діти в такій ситуації лякаються та завмирають. Негативно це позначається і на психіці: дитина стає замкненою та боязкою.
Приниження. Слова можуть «бити» дуже боляче і якщо навіть дорослу людину можна сильно образити, підібравши «потрібні» слова, то що говорити про дитину? Коли батьки всіляко принижують й ображають малюка за провини, він починає вірити в те, що йому кажуть. Так, якщо постійно говорити дитині, що вона дурна, то вона і вважатиме себе дурною.
Публічна лайка. Батьки вдаються до такого способу покарання, коли відчувають власне безсилля. Їм здається, що якщо сварити малюка при свідках, то йому стане соромно і наступного разу він не буде погано поводитись. Але насправді така поведінка мами чи тата показує дитині, що вона більше не має захисту у вигляді люблячих батьків. У дорослому віці така людина намагатиметься уникати будь-яких контактів із суспільством.
Відбирання речей. Деякі батьки як покарання забирають у дітей їхні улюблені речі або іграшки, підкреслюючи, що дитина не заробила на це, отже належить цей предмет не їй. Мамі та татові може здаватися, що таким чином вони ставлять малюка на місце, але вони забувають при цьому, що забезпечувати маленьку людину – їхній прямий обов'язок. Зрозуміло, дитина не може заробляти гроші і сама купувати собі все, що хоче і подібний метод покарання вселяє йому, що той, хто має гроші, має повну владу над тим, у кого їх немає.
Покарання працею. Не слід змушувати дитину прибиратися або мити посуд тільки через те, що вона завинила. Малюк зробить висновок, що той із батьків, хто найчастіше виконує побутові обов'язки, постійно в чомусь винен. Прибирання будинку - звичайна річ, вона не повинна ставати покаранням, інакше у дитини виникнуть неприємні асоціації, яких буде складно позбутися навіть у дорослому житті.
Відмова виконати обіцяне. Як покарання багато батьків відмовляються від обіцянки дітям купити їм щось, зводити в парк покататися на атракціонах у вихідні і т. д. Подібні методи призведуть до того, що, подорослішавши, дитина теж стане маніпулювати.
Покарання за добрі наміри. Якщо дитина, щоб зробити для мами листівку, використала нові шпалери, то не слід її сварити. По-перше, маленька людина зробила це заради доброї справи, вона не мала на меті нашкодити батькам. По-друге, бурхлива негативна реакція мами на подарунок дуже образить дитину, згодом їй не захочеться чимось тішити близьких.
Діти копіюють поведінку батьків, тому перш ніж карати дитину, слід замислитися: а чому вона повелась саме таким чином.
Можливо, мати і тато в подібній ситуації показали їй поганий приклад...
За матеріалами: https://svetskii.com/zhizn/nakazaniya-kotorye-lomayut-detskuyu-psihiku/
СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ В ЖИТТІ ПІДЛІТКІВ
Однією з основних ознак розвитку сучасного суспільства є стрімкий розвиток комп’ютерних інформаційних технологій, який дає можливість сучасній людині навчатися, обговорювати проблеми, які турбують, знайомитися та спілкуватися з друзями, а також перенестися в будь-яку країну світу, дізнатися про її культуру та традиції, використовуючи необмежені можливості всесвітньої мережі Інтернет.
Сьогодні Інтернет став невід’ємною частиною нашого життя. Проте слід зазначити, що мережа Інтернет дає не тільки можливість для розвитку здібностей, покращення знань та розширення кола інтересів, але й містить у собі реальні загрози як для дорослих, так і для дітей. Нарівні з позитивними сторонами, соціальні мережі мають і негативні наслідки – це інтернет-залежність, економія або відсутність часу на живе спілкування.
Соціальні мережі, відсуваючи на другий план класичні інститути соціалізації – родину, школу, друзів, – займають усе більш домінуючу роль у процесі соціалізації особистості й здійснюють безпосередній вплив на її ціннісні орієнтації.
Про особливості використання соціальних мереж сучасними підлітками читайте у статті Центру громадського здоров'я МОЗ України.
СУЧАСНИЙ ПІДЛІТКОВИЙ СЛЕНГ:
ЯК РОЗУМІТИ МОЛОДЬ?
ДИТИНА НЕ ЛЮБИТЬ РЕАЛЬНІСТЬ, У КОМП'ЮТЕРІ ЇЙ ЦІКАШЕ. ЩО РОБИТИ?
Якщо дитина годинами просиджує за комп'ютером, це зовсім не означає, що вона ледар. Можливо, вона просто не знає, як провести час іншим способом чи компенсує за допомогою ігор потребу у визнанні чи спілкуванні.
Чому дитина сидить за комп'ютером?..
Комп'ютер притягує дітей з багатьох причин. Одна з них – це свобода, яку дає віртуальний світ. Дитина перебуває у підпорядкованому становищі проти дорослих, які мають і владу, і свободу дій, і свободу вибору. Дитині завжди доводиться дивитися на них знизу нагору. А тут свій світ, де вона може вирішувати все сама.  Відеоігри дозволяють реалізувати найамбіційніші бажання — від віку тут нічого не залежить, і будь-який гравець може стати лідером, вирушити на пошуки пригод, здійснити подвиг.
Самооцінка дитини багато в чому залежить від ставлення до неї близьких людей. Якщо її не сприймають серйозно, не зважають на її думку, їй буде приємніше проводити час у віртуальному світі, де дитина почувається значущою.
Дивно, але комп'ютер може допомогти батькам зрозуміти своїх дітей. Подивіться, які вони вибирають і які ролі приміряють у них. У віртуальному світі діти роблять те, чого вони не можуть зробити у реальному житті. Якщо в іграх багато агресії, можливо, таким чином дитина намагається звільнитися від стресу. Дитячі проблеми здаються дрібниними тільки дорослим, а дитина може не знати, як з ними впоратися.
Віртуальний світ приваблює дітей, які відчувають потребу у спілкуванні, але не можуть заповнити її у реальності. Дитина, яка не має гарного друга, компанії ровесників, де вона «своя», вдає, що їй ніхто не потрібний, але почувається самотньою. Причини можуть бути різними — вона може бути надто сором'язливою або, навпаки, надто агресивною, або у дворі просто немає однолітків. У цьому випадку батьки можуть допомогти розібратися, які риси характеру заважають дитині знайти друзів, і постаратися разом з цим впоратися, а якщо проблема в маленькому колі спілкування - знайти цікавий гурток або секцію.
Нарешті, дитині може бути просто цікаво проводити час за комп'ютером, а все інше робити нудно. Не всі діти вміють самі вигадувати цікаві заняття, і в цьому випадку комп'ютер здається простим рішенням. У той же час їм важко самим організувати своє дозвілля так, щоб це заняття не йшло на шкоду навчанню, здоров'ю та спілкуванню з друзями. І дорослі іноді помічають за собою, що їм важко перестати гортати стрічку фейсбуку та зайнятися справою, уявіть, як складно це зробити дітям. Тому дорослі повинні їм допомогти, причому «допомогти» тут — ключове слово.
Як "відтягнути" дитину від комп'ютера і не посваритися з нею.
Спілкування батьків із дитиною щодо комп'ютера рідко відбувається у позитивному ключі. Тим часом для кожної фрази, яка висловлює роздратування, можна знайти спокійний та доброзичливий аналог. Наприклад, замість «Негайно припиняй грати, тобі ще уроки робити!» можна сказати «Вимкни комп'ютер, гаразд? Спочатку уроки, а потім гра». Замість «Не сиди гачком!» можна ввічливо попросити сісти рівно.
Школярі найбільше хочуть свободи. І їм треба цю свободу дати — при цьому, хоч як парадоксально, не забуваючи про контроль. Щоб школяру не довелося самому випробовувати межі дозволеного, краще, якщо він знатиме їх спочатку. Нехай буде кілька точних правил, які повинні діяти завжди і без винятку, в іншому - залиште свободу вибору. Це працює навіть для обмеження користування комп'ютером. Як варіант можна скласти справжній письмовий договір. Його треба обов'язково обговорювати разом із дитиною: правила мають здаватися справедливими. Десь можна поступитися, але головне прописати, скільки дитина може грати і в які ігри. Домовитеся, як вона піклуватиметься про своє здоров'я: наприклад, робити вправи для очей кожні 15 хвилин і розминку — кожні 30, або виходити на коротку прогулянку після години гри. Введіть систему штрафів (пересидів за комп'ютером — не дивлюся телевізор), але не забудьте про заохочення за чесне дотримання правил (і це повинні бути речі, що дійсно важливі). Зобов'язання має бути не тільки у дитини, а й у вас. Цей спосіб дозволить вам в ігровій формі вирішити потенційно конфліктну ситуацію. Дитині буде приємно, що вона «як дорослий» обговорює та підписує документ, в якому враховуються її інтереси. Після цього вам буде простіше дійти компромісу без сварок – адже «договір є договір».
Як зменшити шкоду від комп'ютера.
Спробуйте поставитися до своєї дитини зі співчуттям, і нехай ваше бажання все контролювати набуде форми турботи.
Якщо дитина за комп'ютером забула про їжу - принесіть їй за столик нарізане яблуко. Якщо боїтеся, що зіпсується зір, допоможіть правильно організувати робоче місце, щоб екран стояв на достатній відстані і на ньому не було відблисків. Щоб дитина не дихала пилом, поставте на її столі упаковку спеціальних серветок і покажіть, скільки пилу збирається на екрані за день — можливо, вона частіше протиратиме його перед грою.
У тих, хто багато часу проводить, сидячи за комп'ютером, часто болять очі, німіє шия, спина. Дитина до останнього це заперечуватиме, щоб їй не заборонили грати, але від цього її тіло не втомлюватиметься менше. Просто роздрукуйте та повісьте над її столом нагадування. Нехай наступного разу, коли ваше чадо відчує дискомфорт - побачить рятівний папірець із написом «якщо втомилася шия» та коротким комплексом вправ.
Зрештою, допоможіть стежити за часом. Навряд чи дитині подобається вставати з-за комп'ютеру пізно ввечері і розуміти, що день минув, а вона так нічого і не встигла. Запропонуйте заводити будильник, ставити таймер або домовтеся, що попереджатимете за десять хвилин до того, як час припиняти. Якщо вас немає вдома, телефонуйте і нагадуйте. Але все-таки краще виключити людський фактор - таймер не можна попросити "пограти ще трохи". Допоможіть дитині спланувати час: складіть разом з нею графік гри та відпочинку, виділивши час і на уроки. Якщо регулювати час, проведений за комп'ютером, будуть не батьківські крики, а її рукою написаний графік, дитина почуватиметься не жертвою несправедливих докорів, а самостійною та відповідальною людиною.
За матеріалами: https://mel.fm/zhizn/knigi/6217509-computer_addiction
СОЦМЕРЕЖІ У ЖИТТІ ДИТИНИ:
СТАНДАРТИ КРАСИ ТА СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ
Людина - істота соціальна, нам властиво порівнювати себе з іншими. Але зараз ми найчастіше порівнюємо себе не з реальною людиною, а з її образом в соцмережах.
Як соцмережі впливають на самооцінку: 3 простих приклади.
Те, що соцмережі з їх ідеальними відфотошопленими знімками і захоплюючими історіями успіху впливають на самооцінку підлітків, факт не новий. Є багато досліджень про зв'язок соцмереж і депресії, а в середовищі психоаналітиків навіть з'явилися такі терміни, як фейсбук-заздрість і фейсбук-депресія. Ось три простих приклади того, як соцмережі можуть підривати нашу віру в себе.
Підліток проти всіх. З одного боку, соцмережі дають нам необмежені можливості для спілкування з різними людьми. З іншого - з цими людьми ми себе тепер порівнюємо. Порівняння потрібні, щоб дати собі внутрішню оцінку - наскільки я розумний, красивий, добрий. Але де тоді знаходиться сам підліток в порівнянні з блогерами, знаменитостями і експертами? Адже діти рідко аналізують побачене, не усвідомлюють, що всі ці люди з соцмереж - іншого статку, мають нші фізичні данні і соціальний статус.
Вигадані образи. Інша справа, що це навіть не завжди люди, а швидше образи. Навіть якщо мова йде не про знаменитість, соцмережами якої займається ціла команда фахівців, а про звичайну людину: вона, швидше за все, теж викладає тільки ті фотографії, які працюють на підтримку іміджу. В інтернеті не видно, як людина сумує, як справляється з труднощами або весь день прокрастинує на роботі. Ми бачимо тільки одну сторону і міряємо своє життя нею.
Ідеальні стандарти. І головна проблема - диктат стандартів. В першу чергу це стандарти краси - найсильніше вони впливають на дівчаток. Є навіть зв'язок між розладами харчової поведінки і часом в соцмережах. На щастя, останнім часом стандарти переглядається. Наприклад, в інстаграмі проходять флешмоби з реальними, а не відретушованими фотографіями жінок.
Як допомогти підлітку, чия самооцінка страждає через соцмереж?
Якщо ви відчуваєте, що соцмережі негативно впливають на вашу самооцінку або самооцінку вашої дитини, не обов'язково відразу віддалятися з соцмереж і ховати телефон під замок. 
Тут важливо зрозуміти, яку роль в житті підлітка грають соцмережі. Питання не в тому, як виключити соцмережі з життя, щоб вони не шкодили підліткам. А в тому, наскільки підлітки стійкі, яке у них є життя за межами соцмереж. Від цього значною мірою і буде залежати вплив соцмереж на самооцінку.
Чому не можна просто заборонити дитині користуватися соцмережами?
Соцмережі - частина сучасного життя. Заборонити можна що завгодно. Питання - якою ціною? Якщо дитині заборонити соцмережі, швидше за все, вона почне користуватися ними таємно. Або буде відчувати себе дивною (не кращий спосіб турботи про самооцінку). Корисніше навчити дитину використовувати соцмережі з розумом, говорити про цифрову безпеки та інші важливих речі. Будувати надійні відносини з дитиною, яка дорослішає, бути поруч і брати участь в її житті важливіше, ніж заборонити все, що не до вподоби дорослим.
Як пояснити дитині, що те, що вона бачить на зображенні в соцмережах, не завжди правда (або не єдино можлива правда)?
Показувати альтернативну правду. Наводити приклади з життя. Пояснити, як працюють фотошоп. Погуглити фотографії знаменитостей в реальному житті.
Як допомогти собі, якщо після чужих фото і історій успіху псується настрій?
Коли ми відчуваємо, що засмучуємося, спостерігаючи за чужим успіхом, це сигнал - «мене щось не влаштовує в моєму житті», і це «щось» для мене важливо. Тут можна запитати себе: що саме мене не влаштовує? чого я насправді хочу? наскільки ці побажання реалістичні і досяжні? чи дійсно це те, що зробить мене щасливішим? а може, за цим стоять інші мої потреби? Зустрітися з правдою про те, що якась людина не любить і не поважає вас. І тоді це вже не проблема зовнішнього вигляду, а проблема відносин. Але це, мабуть, зовсім інша історія.
Використані матеріали https://mel.fm/vospitaniye/psikhologiya/8036172-social_network_problems
ЯК РОЗПІЗНАТИ ДИТЯЧУ ДЕПРЕСІЮ?
ЯК ДОПОМОГТИ?
Зображення: Shutterstock / Ameelia Green
ДИТИНСТВО У БУЛЬБАШЦІ: ЯК ДОРОСЛІ ВИХОВУЮТЬ БЕЗПОРАДНІСТЬ У ДІТЕЙ
© 2020-2021 рік